...І степ востаннє над рікою Ординець міряв головою... Все ближче коні, лиця злі, Схрестились, скрегнули шаблі, Переплелися іскри з кров’ю, І знову криком Придніпров’я Прошив у жасі людолов. Та біснувалась криця знов, Шипіла кров, шипіла піна. Козак вимощував долину Чужинським трупом, як умів, Як вчився в Січі і в братів На славнім Доні у поході. Ординців б’є козак вже в броді. Бере ординців переляк: – То це шайтан! Це не козак! Козак всміхнувся в довгі вуса: – З шайтанами не вперше б’юся. Узнали, що таке козак, Якого люди кличуть: Мак. – І знову збро